Сексизм, утиски і насилля щодо парламентарок

Зміна законодавства — важлива умова соціальних змін, тому політичні права були першими, що їх добилися жінки. Як нині, через сто років після суфражизму, живеться і працюється парламентаркам? Дослідження Міжпарламентського союзу містить сумні дані про фізичне, сексуальне і психологічне насильство, якого регулярно зазнають політикині. Однак вони не збираються зупинятись!

Згідно з дослідженням Міжпарламентського союзу (Inter-Parliamentary Union, IPU), фізичне, сексуальне і психологічне насильство проти жінок-депутаток підриває демократію і зусилля з подолання гендерної нерівності по всьому світу. Більше як 40 % депутаток визнали, що за час роботи в парламентах їм погрожували смертю, зґвалтуванням, побиттям або викраденням, а також викраденням або вбивством їхніх дітей. Майже п’ята частина опитуваних підтвердила, що вони зазнавали сексуального насилля, і третина заявила, що була свідками нападів на колег у парламенті. Згідно з дослідженням, 80 % депутаток відчули на собі психологічне насильство — ворожу й агресивну поведінку, яка викликає страх і має наслідки для психіки.

На думку генерального секретаря Міжпарламентського союзу Мартіна Чунконга, навіть проведене вибіркове опитування 55 депутаток із 39 країн у п’яти регіонах світу засвідчило поширеність проблем і їхню гостроту, це має стати поштовхом для заходів з припинення насильства проти жінок у політиці.

У березні 2016 року Національний демократичний інститут (National Democratic Institute) ініціював глобальну кампанію #NotTheCost для підвищення інформованості про рівень насильства, з яким стикаються жінки на державних посадах на локальному, місцевому і національному рівнях. Було визначено три основні риси, які характеризують насильство щодо жінок у політиці:

• насильство спрямовано на жінку через її стать;
• за змістом насильство гендерно орієнтоване — сексистські висловлювання або сексуальне насильство;
• його мета — перешкодити жінці досягнути мети, наприклад бути активним політиком.

У рамках кампанії НДІ планує провести додаткові дослідження й оцінити масштаби проблеми та її специфіку, а також провести цикл заходів для жінок з метою поінформувати їх про поведінку й реакції на загрози та прояви насильства.

Фото: У березні 2016 року було здійснено напад на помешкання депутатки Вікторії Войціцької

На початку кампанії Сузана Вілларан (Susana Villarán), екс-мер Ліми, розповіла, що на посаді міської голови вона не раз отримувала погрози і ставала жертвою нападів, а її офіс вибрав як лінію поведінки бойкот та ігнорування, щоб у такий спосіб продемонструвати, що жінці в політиці не місце.

Нещодавній аналіз політичного лідерства в контексті сприйняття статі засвідчив, що кандидатка в президенти США Хілларі Клінтон і колишня прем’єр-міністр Австралії Джулія Гіллард отримали удвічі більше образливих твітів, ніж Берні Сандерс і Кевін Радд відповідно. Представлене нижче співвідношення образливих щодо статі твітів користувачів зі згадкою конкретних політиків до загальної кількості твітів досить красномовне.

Згідно з дослідженням Міжпарламентського союзу, близько 65 % депутаток підтвердили, що вони регулярно вислуховують «принизливі сексистські зауваження». Більшість із них висловлюють у парламенті колеги-чоловіки: і однопартійці, і представники інших партій. Також частина депутаток повідомила, що їм пропонували сексуальний контакт як можливість отримати переваги у професійному зростанні. За свідченнями однієї респондентки з африканських країн, її колезі інтимні стосунки запропонував спікер парламенту, а після відмови її позбавили слова в парламенті на весь термін перебування на посаді.

Поширене явище — латентний сексизм. Респондент із Європарламенту відзначив, що у ході дискусій загальна практика — шипінням і знаками затикати рот жінці, яка голосно боронить свою думку, натомість так поводитися з чоловіками вважається некоректним. Крім того, в обговореннях заведено зайвий раз перепитувати парламентарку, чи точно те, що вона збирається повідомити, дуже важливе. Свіжий приклад такого сексизму — застосування «правила 19», щоб зупинити промову сенаторки Елізабет Воррен у Сенаті США (2017).

Майже половина опитуваних визнали, що стали жертвами насилля через соціальні медіа, зокрема, відчували тиск з боку суспільства через своє життя, стиль одягу, поведінку. Респондентки скаржилися, що їхня жіноча або нежіноча манера поведінки, сімейний стан, уявне і реальне особисте життя регулярно ставали предметом обговорення, коментування і глузування.

П’ята частина опитуваних повідомила, що зазнавала ударів, ляпасів та інших тілесних контактів, а 12 % зазнали збройних нападів і залякування. Ще 12 % відмовили у грошових чи інших ресурсах, на які вони мали право і які отримували їхні колеги-чоловіки (службові автомобілі, охорону тощо).

Тривожить упевненість 52 % жінок, які зазнали дискримінаційних чи насильницьких дій за ознакою статі, в тому, що нападник усвідомлював неправомірність своїх дій і їх наслідків. З усіх опитуваних чоловік-парламентарів тільки 21,2 % заявили про існування політики протидії сексуальним домаганням до членів парламенту; 28,3 % знають, що існує порядок подання і врегулювання скарг.

Березень 2012. Напад депутата Петра Мельника на депутатку Ірину Геращенко:

Водночас, попри зловживання і сексуальне насильство, 80 % депутаток мають намір балотуватися на наступний термін. У звіті підкреслюється, що парламентська спільнота повинна виступити проти сексизму і домагань та чітко висловити свою позицію: такі дії неприпустимі і як плата за участь жінок у політичному житті.

Як підсумок у дослідженні висловлено переконання, що парламентам світу треба запровадити заходи для протидії насиллю і гендерній дискримінації, щоб подолати ці явища у суспільстві взагалі. Забезпечення рівності між чоловіками і жінками в парламенті — основа не тільки його ефективної роботи, а й розвитку демократії в державі.